Антракт - музичний вступ до дії або картини (крім першої) оперної, балетної, драматичної вистави. Антракт передає основний настрій, зміст наступної дії. Наприклад, вступ до 2-ї дії опери «Богдан Хмельницький» К. Данькевича.
Аріо́зо (італ. arioso — співуче, подібно до арії) — сольний вокальний номер в опері (кантаті, ораторії), різновидність арії, від якої відрізняється меншим розміром і наспівно-декламаційним характером.
А́рія (італ. aria — повітря) — закінчений за побудовою епізод опери, оперети, ораторії або кантати, який виконується співаком-солістом у супроводі оркестру. Класичні арії, як правило, писалися у тричастинній формі. У драматургічному розвитку опери арія є важливим засобом музичної характеристики героя, передаючи його душевний стан, настрій. Буває, що арію підготовляє музичний вступ або речитатив (наприклад, речитатив та арія Остапа «Що ти вчинив?» в опері М. Лисенка «Тарас Бульба»); інколи арії перетворюються на розгорнуті драматичні сцени (наприклад, сцена листа Тетяни з опери «Євгеній Онєгін» П.Чайковського).
Глухівська співацька школа - перша в Російській імперії школа підготовки співаків для придворного хору. Існувала в ХVIII ст. у м. Глухові; 1738 видано указ про її відкриття. В школі постійно було 20 учнів, які, крім співу по нотах, вчилися грати на скрипці, гуслях та бандурі. Щороку 10 кращих учнів направляли до придворного хору й оркестру. Проіснувала кілька десятиліть.
Григоріанський хорал - традиційний спів католицької церкви, канонізований папою Григорієм I Великим в 590 - 604 рр., виконувався чоловічим хором a cappella в унісон.
Гу́слі (гу́сла) — найстародавніший щипковий музичний інструмент, що був дуже популярним у Київській Русі. Зображення гуслів знаходимо на фресках того часу. У гуслях струни натягнуто на трикутний дерев'яний резонансний ящик. Звук на інструменті видобувають, защипуючи струни пальцем.
Джованні П'єрлуїджі да Палестрина (1514 - 1594). Видатний італійський композитор XVI ст., неперевершений майстер хорової поліфонії, глава римської поліфонічної школи. Дж. Палестрина поряд з О. Лассо є однією з найбільших фігур в музиці пізнього Відродження.
Епоха Відродження або Ренесанс – це епоха в історії культури Європи, що прийшла на зміну культурі Середніх віків і передує культурі Нового часу. Хронологічні рамки епохи – початок XIV-остання чверть XVI століть. Відмінна риса епохи Відродження – світський характер культури і її антропоцентризм (тобто інтерес, в першу чергу, до людини та її діяльності). З’являється інтерес до античної культури, відбувається ніби її «відродження» – так і з’явився термін.
Каватина (італ. cavatina) — назва одного з різновидів оперної арії, зазвичай наспівного ліричного характеру та вільної побудови.
Календарно-обрядові пісні відображали кожен цикл хліборобської праці в різні пори року. Календарно-обрядовий фольклор поділяється на чотири цикли, що співвідносяться з порами року. До календарно-обрядових пісень належать:- колядки, щедрівки (зимовий різдвяний цикл);- веснянки, гаївки, або гагілки (весняний цикл);- русальні (пов'язані з розквітом природи наприкінці весни);- купальські (літній цикл);- жниварські і стодольні (осінній цикл).
Кант - триголосна (ансамблева або хорова) пісня без інструментального супроводу. Один із найбільш ранніх побутових пісенних жанрів, що виник на Україні на межі XVI і XVII ст.
Канта́та (італ. cantata, від лат. canto — співаю) — твір урочистого або лірико-епічного характеру, що складається з декількох закінчених номерів, виконується співаками-солістами, хором у супроводі оркестру і призначений для концертного виконання.
Київське знамя - нова лінійна нотація, яка розповсюдилася в українському музичному богослужінні. П’ятилінійна київська нотація (ноти квадратної форми) дозволяла з великою точністю фіксувати звуковисотні й метроритмічні параметри музичних творів, що підвищувало акордово-мелодичну злагодженість голосів хору.
Клавесин — старовинний клавішний струнно-щипковий музичний інструмент. Струни клавесина приводилися у коливання щипком за допомогою пташиного пера, прикріпленого на стержні-штовхачі. При натисканні клавіші штовхач, що знаходився на її задньому кінці, піднімався і перо зачіпалося за струну. Звук клавесина – блискучий, але – уривчастий, не піддається динамічним змінам, зміна сили і тембру звуку не залежить від характеру удару по клавішах.
Клавікорд — клавішно-струнний музичний інструмент XV-XVIII ст. Клавіші клавікорду приводять у дію механізм металевих штифтів, які досягають звучання шляхом натиску на струну.
Клавір (нім. Klavier) — скорочене від Клавіраусцуг (від нім. Klavierauszug: Klavier — фортепіано і Auszug — витяг), перекладення партитури вокально-симфонічних жанрів (опери, ораторії) або інших творів для великих складів оркестру (в тому числі балети, симфонії, концерти і т. д.) для співу з фортепіано або для фортепіано в 2 або 4 руки.
Кода (італ. coda — «хвіст, кінець, шлейф») в музиці — додатковий розділ, можливий наприкінці музичного твору, який не беруть в розрахунок при визначенні його будови.
Лейтмоти́в (нім. Leitmotiv) — музична тема, пов'язана з певним образом, ідеєю, явищем, яка неодноразово повторюється в опері, балеті, симфонії, характеризуючи певну дійову особу, явище, стан тощо. Лейтмотиви широко використовували Г. Берліоз, Дж. Верді, Р. Вагнер, М. Римський-Корсаков, П. Чайковський, С. Прокоф'єв, Д. Шостакович, Б. Лятошинський, I. Майборода та інші.
Ліра колісна — струнний смичковий музичний інструмент, у якому роль смичка виконує колесо. На трьох (іноді більше) струнах грають мелодію, притискаючи струни клавішами, а дві інші струни — бурдонні: з постійним звуковим тоном.
Лібре́то (італ. Libretto) — літературна основа великого вокального твору, світського або духовного, наприклад, опери, оперети, ораторії, кантати. Лібрето пишеться у віршах, переважно римованих. Для речитативів можливе використання прози. Сюжетами для лібрето служать в основному літературні твори, перероблені згідно з музичними вимогами. Інколи лібрето — самостійна праця лібретиста чи автора опери.
О́пера (італ. opera — «дія», «праця», «твір») — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо). У більшості випадків опери пишуться за літературними сюжетами. Основою вокальних номерів є текст, який називається лібрето.
Опера-buffa (італ - комічна опера) - італійський різновид комічної опери, що склався в 30-ті рр. XVIII ст. Для неї характерні невеликі масштаби, 2-3 діючих особи, весела буфонада, рухливість дії, пародія, яскрава жива жанрова мелодика, ясність стилю, наявність швидких, так званих буфонних, речетативів.
Опере́та (італ. operetta — маленька опера) — музично-сценічна вистава переважно розважального характеру, що поєднує монологічне і діалогічне мовлення з вокальною та інструментальною музикою, танцювальне мистецтво й естрадні прийоми. Оперети пишуться на комічний сюжет, музичні номери в них коротші, ніж у оперних. В цілому музика оперети носить легкий, розважальний характер, однак напряму наслідує традиції академічної музики.
Опус (лат. opus — твір, праця) - порядковий номер, який надають музичному твору чи збірці творів автори або видавці під час публікації. Нумерація творів не завжди відповідає хронології їх створення. В разі посмертного видання твору це позначають абревіатурою ор. pothm.
Орга́н (від грец. «органон» — «інструмент» або «знаряддя») — музичний інструмент групи клавішно-духові інструменти. Звук в органі створюється завдяки нагнітанню повітря в труби різного діаметру, довжини, матеріалу (метал або деревина). Управління органом здійснюється зі шпільтішу (тобто, ігрового столу), пульту управління, де містяться ігрові механізми (клавіші, педаль тощо) та механізми включення та виключення регістрів, допоміжних засобів. Гра на органі здійснюється за участю обох рук та ніг органіста. У розпорядженні органіста є один або декілька мануалів (клавіатур для рук) та педаль (клавіатура для ніг).
Органний пункт (або педа́ль) — звук, що тягнеться або повторюється в басу, а на фоні цього відбувається зміна гармоній та рух інших партій незалежно від баса. Рух верхніх голосів завершується зазвичай акордом, що відповідає басу, і в цілому застосування органного пункту сприяє поширенню і посиленню гармонічної функції останнього акорду. Обидві свої назви цей прийом отримав завдяки застосуванню при грі на органі, коли найчастіше протягом декількох десятків тактів потрібно тримати натиснутою педаль клавіатури для ніг, що видобуває низький звук.
Петербурзька придворна співоча капела - найстаріший російський професійний хоровий колектив. Заснований в 1479 в Москві як чоловічий хор так званих государевих співочих дяків. У 1701 реорганізований в Придворний (змішаний) хор. У 1703 Петром I переведений з Москви до Петербурга. У 1763 перейменований в Придворну співочу капелу. Хор і солісти, крім співу в церкві, брали участь у придворних оперних спектаклях і різних концертах. Капела була одним з центрів російської хорової культури та професійної музичної освіти.
Поема - жанр, що прийшов у музичну культуру з літератури. Він склався в середині XIX століття спочатку в інструментальній, потім - у вокальній та хоровій музиці. Найчастіше це твір глибокого змісту філософської спрямованості, який характеризується програмним змістом, синтезом епіки і лірики, вільною структурою і формою, що витікає з глибинного зв'язку музичної тканини з поетичним першоджерелом (текстом, образами, драматургією).
Полоне́з — порівняно повільний польський танець у розмірі 3/4. Слово полонез означає «польське» з французької мови (фр. polonais). До Шопена, цей танець був відомий лише в Польщі. Творчість Шопена зробила полонез відомим у багатьох країнах. У ХІХ столітті полонезами відкривали бали й урочисті свята.
Принцип концертування (від лат. concerto — змагаюсь) —протиставлення звучання окремих груп виконавців, або виконавського колективу і соліста.
Рапсодія — вокальний або інструментальний музичний твір довільної побудови, що складається з кількох контрастних епізодів. В основі рапсодії закладено декілька народних тем.
Речетатив (італ. recitativo від recitare декламувати), рід вокальної музики, що наближається до природної мови при збереженні фіксованого музичного строю і ритміки. Застосовується в опері, ораторії, кантаті.
Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов´язані з її особистим життям, подіями в сім’ї, родинними стосунками.
Романтизм у музиці, як художній напрямок, постав на початку XIX століття під впливом раннього німецького літературно-філософського романтизму (Ф. В. Шеллінг, Жан Поль та ін.); надалі розвивався в тісному зв'язку з різними течіями літератури, живопису і театру (Дж. Г. Байрон, Делакруа, Г. Гейне, А. Міцкевич та ін.). У порівнянні з попередніми епохами, музичний романтизм вирізняється глибшим розкриттям індивідуального світу особистості, висуванням психологічно складного, відзначеними рисами роздвоєності ліричного героя.
Свірель - стародавній духовий музичний інструмент, рід продольної флейти. Іноді вона може бути двоствольна, при цьому одна із трубок має звичайну довжину 33-35 см, друга - 45-47 см.
Скерцо (у перекладі з італійської — жарт) — це п'єса стрімкого, ритмічно-гострого руху. П'єси для окремих інструментів, часто з гострим ритмом, насичені несподіваними мелодичними зворотами — нерідко називають — «каприччіо».
Сонатно-циклічна форма - форма багаточастинної музичної композиції, об’єднаної одним художнім замислом. Складається, як правило, з чотирьох частин - швидкої 1-ї в сонатній формі (сонатне allegro), повільної ліричної 2-ї, швидкої третьої (скерцо або менует) і швидкої ж 4-ї (фінал). Така форма характерна для симфонії, іноді сонати, камерного ансамблю скорочена циклічна форма (без скерцо або менуету) типова для концерту, сонати.
Сюїта (фр. suite - послідовність, ряд) - циклічний інструментальний твір, який складається з кількох самостійних за кількістю, порядком і способом сполучення п’єс, об’єднаних художнім задумом.
Торбан або Теорбан, народний струнний щипковий музичний інструмент (30-40 струн), з родини лютневих, близький до теорби, від якої різниться додатковими приструнками, як на бандурі. Був поширений з першої половини 18 до початку 20 століття в Україні, Польщі і Росії.
Троїсті музики - український народний музичний ансамбль, тріо, яке складають (найчастіше) три інструменти, наприклад,: скрипка, бас і бубон; скрипка, бас і цимбали; цимбали, бас й ударні (бубон, барабан) і т. ін.
Увертюра - інструментальна оркестрова п'єса, яка слугує вступом до музичних (і не тільки) творів. Увертюра може відкривати оперу, балет, кінофільм, драматичну театральну постановку, інструментальні композиції та ін. Термін "увертюра" походить від французького ouverture, що означає відкриття, початок, вступ. Також увертюра означає самостійний оркестровий концертний твір.
Фуга (лат. fuga — «біг», «швидкий плин») — музична форма, заснована на розвитку однієї теми (рідше — двох або трьох тем), що проводиться поперемінно в різних голосах.
Цикл, циклічні форми в музиці - музичні форми твору, що припускають наявність окремих частин, самостійних за будовою, але пов'язаних єдністю задуму. В історії академічної музики відомі цикли «прелюдія-фуга», сюїтні цикли, сонатно-симфонічні цикли. Циклом може називатися також ряд пов'язаних між собою творів.
Цимба́ли — струнний музичний інструмент. Складається з дерев'яного корпусу, прямокутної, частіше трапецієвидної форми з натягнутими над ним струнами.