А. Ведель і його творчість.

1. Життя та творчість композитора.

2. Хоровий концерт «Доколе, Господи, забудеши мя»

 

1. Серед творців українського духовного концерту найближче національних джерел стоїть творчість Артема Веделя. Він не мав змоги отримати професійну освіту за кордоном, як його старші сучасники Березовський та Бортнянський, все його життя нерозривно пов'язане з Україною. Як життєвий, так і творчий шлях Веделя позначений особливим трагізмом. Незаслужено забутий в короткім часі після своєї смерті, композитор ніколи не відкриється нащадкам у всій повноті свого таланту, лише декілька хорових духовних творів дійшли до нас в оригіналі з бібліотек київських монастирів, інші були втрачені, згорівши під час численних пожеж або попросту загублені. Його творчість нечисленна, єдиний жанр, до якого він звертався, був хоровий духовний концерт, але в ньому він створив невмирущі шедеври національного мистецтва.

Народився Артем Ведель 1767 року у Києві, в районі Подолу, у родині ремісника. Його батько був знаний зі своїх чудових різьблених дерев'яних виробів. Освіту майбутній композитор здобуває у Києво-Могилянській академії, де навчався від 1776 до 1787 р. Хоча академія ще в першій половині XVIII сторіччя мала славу одного з найгрунтовніших і передових навчальних закладів Східної Європи, до того часу, коли там перебував Ведель, багато що змінилось: тут послідовно проводилася русифікація, переслідувались старі традиції, запроваджені Петром Могилою, - адже академією керував митрополит, що призначався московським духовним керівництвом. Очевидно, ця обставина була однією з головних, через яку майбутній композитор не захотів навчатись в класі богослів'я. Іншою ж причиною була особлива музична обдарованість і любов до мистецтва. Як згадує один із сучасників, друг Веделя по академії, "улюбленою його розвагою було співання священних гімнів і кантів, що були поширені серед студентів академії". (іл.20)

Рис 20. Меморіальна дошка Артемію Веделю на стіні Києво-Могилянської академії.

Академія завжди славилась своєю прекрасною музичною освітою. Тут діяла хорова школа з класами нотного співу і читання. Хор і оркестр академії протягом декількох століть були окрасою музичного життя Києва. Ведель, як винятково здібний учень, стає першою скрипкою оркестру та диригує хором. Великим успіхом користуються і його виступи як співака-соліста хору. На цей час припадають і його перші творчі спроби - духовні концерти на тексти з Псалтиря.

Завершивши свою освіту в академії, Ведель отримує дуже вигідну пропозицію від багатого московського генерала Єропкіна стати диригентом його капели, і крім того зайняти посаду писаря у Сенатській канцелярії. На декілька років композитор покидає Україну, переселяючись до Москви. Про цей період його життя відомо небагато, хоч є припущення, що композитор міг відвідувати "вільним слухачем" лекції у Московському університеті у Ломоносова, а також зустрічатись з московськими та італійськими музикантами, що тоді перебували у Росії, зокрема з відомим оперним композитором Дж. Сарті.

Наприкінці 1792 р. Ведель повертається назад до Києва. Спочатку щастя, здавалось, усміхнулось йому: він потрапив на службу до впливового, розумного і прихильного до українців генерала А.Леванідова. Леванідов був великим аматором хорового співу і заснував у Києві військову капелу, яку й очолив з 1794 р. Ведель. Два роки роботи з капелою належать до найбільш плідних у творчості композитора. Тут він пише свої найвідоміші концерти, такі як "В молитвах неусипающую Богородицу", "Спаси мя, Боже", "Доколе, Господи, забудеши мя" та деякі інші. Вони часто виконувались в багатьох київських церквах, зокрема перший з них багато років утримувався у службі Києво-Печерської лаври.

У 1795 р. Леванідова переводять до Харкова на посаду намісника харківського і воронезького. Ведель їде вслід за ним. У Харкові він працює з хором Казенного училища, котрий в короткім часі здобуває собі неабияку славу. Цікаво, що саме завдяки цьому хорові Ведель у 1796 р. познайомився з Бортнянським. Адже, якщо до того часу хористів для Придворної півчої капели набирали зазвичай з Глухова, то тепер, коли слава про прекрасну музичну підготовку учнів Веделя долинула навіть до столиці, вони теж стали поповнювати найкращий церковний хор Російської імперії. Але хоч як багато сил віддавав він роботі з хором, найважливішою ділянкою його діяльності залишається все одно творчість: в Харкові виникає, мабуть, найбільше концертів, серед них особливо відомі "Воскресни, Боже", "На ріках Вавилонських".

Після смерті цариці Катерини II у 1796 р. її син Павло посилає у відставку всіх ставлеників матері, серед них і Леванідова. Ведель знову повертається до Києва, проте тепер він потрапляє у дуже скрутні умови - Павло "височайшим наказом" відмінив ті нововведення, котрі вносились поступово у службу під західноєвропейським впливом, насамперед, заборонив виконання духовних концертів у церкві, вбачаючи у цьому небажаний вплив католицизму. Для Веделя це означало кінець його творчої кар'єри. Настрій відчаю і безнадії втілений в одному з останніх концертів композитора "Услиши, Господи, глас мой".

Останнього порятунку композитор шукає у своїй глибокій вірі в Бога, тому в 1799 р. вступає ченцем у Києво-Печерську лавру. Однак, пробувши там ледь більше року, він таємно покидає монастир, мабуть, через те, що  насмілився написати листа до царя Павла з проханням відмінити указ про церковний спів. Веделя спіймали, судили, але оскільки він не порушив жодного закону, то його просто замкнули у "Смирительный дом", тобто божевільню, де перебували психічно невиліковні хворі. Славетному митцеві, концерти якого співали найбільші церковні хори Києва - заборонили давати олівець і папір, щоб не писав музики. Лише через вісім років, невиліковна хворого на сухоти, його відпустили додому помирати, де він, прожив ще декілька місяців, пішов з життя у 1808 році. Та навіть його поховання, на яке зібрались численні друзі по Києво-Могалянській академії, не давало спокою царській владі. Відомо, що жандармам було наказано суворо стежити, щоби похорон відбувся тихо і непомітно. Так трагічно згас один з найвидатніших і найліричніших українських музикантів.

Твори Веделя. були заборонені. Але вони поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. Повного обсягу музичної спадщини композитора ми ще не знаємо, вся музична спадщина композитора не збереглася. На сьогодні відомо близько 80 муз. творів. Серед них 31 хорових концертів, 6 тріо, серед яких "Покаянія отверзи ми двери", 2 Літургії Іоана Златоустого, Всеношна та 1 світський кант.

Та особливість, що Ведель не мав професійної освіти в Європі, а свій композиторський стиль відшліфовував на основі українського гуртового фольклорного співу, робить композитора яскраво національним.

2. Хоровий концерт "Доколе, Господи, забудеш мя"

Концерт "Доколе, Господи" належить до київського періоду творчості і написаний між 1794 і 1796 рр. В його основі лежить Давидовий псалом  № 12, котрий співався під час Богоявлення. Про концерт "Доколе, Господи... " в біографічній літературі подається такий цікавий факт: "Після виконаннями капелою Леванідова в Михайлівськім монастирі Веделевого концерту"Доколе, Господи..." під диригентурою самого композитора присутній князь Дашков, що в той час перебував у Києві, в захопленні зняв з себе золота шарфу й подарував її Веделеві, додаючи п'ятдесят червінців”. Поетичний образ концерту глибоко скорботний, жалібний, а водночас наприкінці не позбавлений просвітлення:

"Доколе, Господи, зовсім будеш мене забувати? Доки ховатимеш лице своє від мене?

Доки мій ворог буде знущатись надо мною? Зглянься і вислухай мене,

Просвіти мої очі, щоб не заснути смертю, Щоб не сказав ворог: "Я його подужав".  Я ж надіявся на Твою ласку.

Нехай радіє моє серце Твоїм порятунком,

Заспіваю Господові, бо добро мені вдіяв".

Образний зміст псалма повністю відповідає настроям і почуттям, пануючим в творчості Веделя. Композитор знаходить напрочуд точні і переконливі засоби для втілення цих емоційних барв. Концерт має три  частини, але між ними немає виразного контрасту, вони всі повільні, стримані, сумовиті. За своєю музичною мовою концерт дуже близький до українських  пісенних джерел, які знайомі були композитору з дитинства, - це лірична пісня-романс, дума, а кант.

І ч. «Доколе, Господи, забудеши мя» (аndante) виражає пристрасне благання до Бога, хоча композитор користується у ній не стримано-суворими інтонаціями, що найбільше відповідні для церковної традиції, а ніжними, ліричними "зітханнями", особливо популярними на той час в українських міських піснях-романсах. Та й сама багатоголоса тканина цієї частини цілком відповідає манері виконання народної пісні -два верхні жіночі голоси ведуть так звану терцову "втору" (так зазвичай співали у два голоси в народі), а басовий лише створює для них своєрідну опору.

ІІ ч. «Призри, услыши мя, Господи» (аdagio). В другій частині автор звертається теж до українських фольклорних зворотів, проте вони належать до зовсім іншого історичного джерела - ця мелодія виразно нагадує розспів української народної епічної думи, тужливі існі кобзарів, котрі були справжніми віртуозами-співаками і вміли напрочуд майстерно імпровізувати свої твори, збагачуючи їх щоразу новими мелодичними прикрасами. Та й сам поетичний зміст частини ("Доки мій ворог буде знущатись наді мною?") вимагає драматичнішого, більш напруженого виразу, який і зустрічався найчастіше в думах, складених сліпими кобзарями, з їх трагічними сюжетами з історії України.

ІІІ ч. «Аз же на милость, на милость Твою уповах» (аndante).  Остання частина відрізняється більш спокійним, урочистим настроєм. Проте Ведель, на відміну від Березовського чи Бортнянського, не передає тут збуджених, радісних почуттів, музика не вражає зовнішнім блиском. Його прославлення Божого милосердя і ласка звучить стриманіше, аніж у поширених в святкових академіях урочистих кантах-вівантах. В "Доколе, Господи..." страждання і сум пережитого ніби не дозволяють про себе забути. Лише в останніх тактах можна почути відголоски канта-вівата, як неодмінного святкового завершення духовного концерту.

Творчість Артема Веделя гідно завершила "золоту добу" української музики вісімнадцятого сторіччя, і водночас ще більше наблизила професійний духовний хоровий концерт до невичерпної пісенної спадщини нашого народу, збагатила його своєрідними зворотами календарно-обрядових пісень, імпровізаційністю епічного фольклору, побутовою лірикою міського сентиментального солоспіву.