С.С. Гулак-Артемовський і його творчість.
- Життя і творчість композитора.
2. Опера «Запорожець за Дунаєм».
1. Семен Степанович Гулак-Артемовський належав до шевченківського покоління суспільних і культурних діячів, і, як і його земляк та майже ровесник Тарас Шевченко, володів багатьма талантами, зреалізував себе у декількох сферах суспільної і творчої діяльності. Він був не лише прекрасним композитором але й видатним співаком, солістом столичних сцен Російської імперії, мав і літературний хист, багато корисного здійснив як громадський діяч. Його єдина опера "Запорожець за Дунаєм" стала першою оперою на національний сюжет в професійній українській музиці і проклала шлях до подальших звершень у цьому жанрі.
Народився Семен Степанович у 1813 р. на квітучій Черкащині, в с. Гулаківка неподалік містечка Городище. Його батько був священиком і походив з відомої своїми давніми традиціями козацької родини. Проте починаючи з XVIII сторіччя "родинним фахом" стає священичий сан і старші сини в родині підтримують цю традицію. Дядько Семена, Петро, який був молодшим братом його батька, став професором Харківської університету та відомим байкарем.
З дитинства Семена готували до прийнятого в родині духовного сану, задля чого у 1824 р. батько віддає його у Київське духовне училище. Спочатку хлопчик навчається ретельно, отримує похвальні відгуки начальства, та вже через декілька років, захоплений найбільше музикою та співом у митрополичому хорі Софійського собору, хоровими концертами Березовського, Бортнянського та Веделя, вкрай занедбує навчання. Від відрахування з училища у перші роки його рятує лише чудовий голос. Та після смерті батька в 1830 р. його таки виключають. Тоді за здібного співака заступився сам тодішній митрополит Болховітінов, котрий був ще другом Артема Веделя. Саме за його клопотанням юнака приймають співаком у хор Михайлівського монастиря, де він незабаром стає солістом. В 1835 р. він повертається на навчання в семінарію, і на цей раз успішно здає іспити за перший курс навчання та переходить на наступний, середній. Ось так би і став Гулак-Артемовський священиком та ще, можливо, регентом у якійсь столичній церкві, якби не один особливий випадок, що перевернув надалі всю його долю.
Улітку 1838 р. до Києва прибув засновник російської композиторської школи М. Глінка, що був також капельмейстером Придворної півчої капели в Петербурзі і за традицією, що тяглась ще від часів цариці Катерини II, набирав співаків для її поповнення на Україні. Звичайно це були хлопчики 10-12 років. Проте цього разу він прагнув знайти і дорослого співака з сильним і красивим баритоном. Такий голос потрібен був йому для виконавця партії Руслана у його другій опері "Руслан і Людмила". Випадково відвідавши Михайлівський монастир, він заслухався чудовим голосом соліста хору та познайомився з ним.
25-річний тоді Гулак-Артемовський захопився змальованою йому Глінкою перспективою - кар'єрою співака столичної опери, можливістю доброї вокальної освіти, ймовірно, за кордоном, та погодився виїхати з Києва і покинути свою теперішню працю. Восени 1838 року Гулак-Артемовський потрапляє у Петербург. Глінка заопікувався тут здібним, проте позбавленим систематичної музичної освіти, юнаком та особисто давав йому уроки співу та навчав засад музичної теорії. Заняття ж з іноземних мов, італійської та французької, він передоручив своєму другові, українському літераторові та драматургові Несторові Кукольнику. В домі Кукольника сталась ще одна знаменна подія в житті Гулака-Артемовського - наприкінці 1838 він познайомився тут з Тарасом Шевченком і ця дружба залишилась непорушною до кінця життя Шевченка.
Розуміючи, що в Петербурзі Гулак не отримає належної освіти (на той час столиця Росії ще не мала своєї консерваторії), Глінка шукає мецената, який би оплатив навчання талановитого співака за кордоном. Для цього в квітні 1839 року він влаштовує його прилюдний виступ, на який був запрошений весь "цвіт" російської аристократії. Прекрасний, сильний голос Гулака-Артемовського, його виняткова музикальність і задушевність виконання так зачарували всіх присутніх, що одразу ж після концерту власник сталеливарних заводів на Уралі П. Демидов зголосився допомогти молодому талантові і оплатити його навчання в Парижі та Італії.
Не відкладаючи подорожі надовго, вже влітку 1839 р. співак виїжджає в Париж. Спочатку його учителем тут стає А.Аларі, італійський співак та композитор, котрий незабаром забирає свого здібного учня до Флоренції. В Італії Гулак-Артемовський навчається також і в інших професійних педагогів-вокалістів, зокрема найдовше — майже 2 роки — у капельмейстера Флорентійського оперного театру П.Романі. Заняття відбувались так успішно, що вже на початку 1841 року молодого чужинця запрошують виступати на сцені Флорентійської опери. Попри інтриги та заздрощі місцевих співаків, що не хотіли терпіти конкуренції чужинця, Гулак-Артемовський одразу отримує провідні ролі у модних тоді операх кумирів італійської публіки В. Белліні та Г. Доніцетті. Очевидно, відгуки про його перші виступи настільки схвальні, що виступивши у Флоренції лише протягом одного сезону він отримує офіційне запрошення від керівництва імператорських театрів до виступів у Петербурзькій опері.
В 1842 р. Гулак-Артемовський підписує свій перший контракт з дирекцією Петербурзької опери. Однією з перших ролей молодого співака на столичній сцені стала партія Руслана в опері Глінки «Руслан і Людмила». Виступ викликав захоплені відгуки професійної критиків і закріпив за Гулаком-Артемовським славу одного з найкращих басів не лише Петербурзької опери, а й російської вокальної школи. Про цю роль свого друга відгукнувся і Шевченко, що писав у листі до Тарновського: "Та що то за опера, так ну! А надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, - далебі правда. Добрий співака, нічого сказати".
Блискуче виконання головних ролей на сцені найпрестижнішого в Росії Маріїнського театру в Петербурзі розпочало більш ніж двадцятирічну кар’єру співака, за час якої він виконав на сценах імператорських театрів у Петербурзі та Москві, а також на деяких інших, майже шістдесят різноманітних ролей. Серед них - партії в операх Моцарта, Россіні, Вебера, Глінки, Верстовського, Даргомижського, Верді, Белліні, Доніцетті та інших видатних композиторів того часу.
У 1850 р. в Петербурзькому оперному театрі йшли спектаклі, в яких співак не був зайнятий. Отже, щоби не дармувати, він прийняв пропозицію інспектора репертуару петербурзької театральної контори Є.Семенова виступити в комічних ролях у заснованому нещодавно в столиці театрі-цирку. Несподівано для всіх і, мабуть, найперше для самого себе, Гулак-Артемовський виявив неабиякий талант драматичного актора, особливо в комедійних і характерних ролях. Одна з них була йому надзвичайно близька по духу - це роль Чупруна у п'єсі зачинателя нової української літератури І. Котляревського "Москаль-чарівник", що живо нагадала йому рідну Україну, а разом з тим заохотила до власних композиторських спроб. Перший водевіль "Картина степового життя циган", написаний співаком, не зберігся до сьогодні, проте тоді був поставлений на сцені відомого Александрійського театру в Петербурзі. Невдовзі він пише другий твір - танцювально-хорову сюїту "Українське весілля", де зібрані популярні народні пісні, і лише перший хор - "Нуте швидко, нуте прудко, музики, заграйте" - був створений самим автором. Дальші творчі спроби Гулака-Артемовського теж були тісно пов'язані з музичним театром. Часто він виступав у них вже не лише як композитор, але й як драматург. На жаль, більша частина з написаних ним п'єс з музикою була втрачена, зокрема "Ніч напередодні Іванова дня", "Руйнівники кораблів". Відомо, що Гулак-Артемовський компонував також солоспіви, причому створив деякі з них на народні слова, а до інших написав не лише музику, але й вірші. Один з солоспівів - "Стоїть явір над водою" на народні слова - був присвячений найближчому другові Тарасу Шевченку. Справді, варто пам'ятати, що ці роки, такі плідні в житті Гулака-Артемовського, були часом заслання і поневірянь Шевченка. Артист залишився одним з небагатьох близьких поетові людей, котрий не відцурався від нього і постійно допомагав йому матеріально. Зберігся лист Шевченка, написаний поетом з далекої неволі, до Гулака-Артемовського, де він пише: "Благороднійший ти з людей, брате-друже, мій єдиний Семене! ... Ну скажи по правді, - чи є де така великая душа на світі, окреме твоєї благородної душі, щоб згадала мене в далекій неволі та ще й 15 карбованців дала? Благодарю тебе всім серцем і всім помишленієм моїм"'.
Наприкінці 50-х років співак почав катастрофічно втрачати голос. Його поступово переводять з головних на другорядні ролі. Тоді ж виникає в нього задум створити велику, "справжню" оперу на український сюжет - "Запорожець за Дунаєм", до котрої Гулак-Артемовський написав і текст лібрето, і музику. Опера одразу ж після прем'єри у Маріїнському театрі у 1863 році здобула прихильність широкої публіки. Головну роль запорожця Карася виконав сам автор, і виявив у ній не тільки майстерність співака, але й великий драматичний талант комедійного актора. Партія Карася була останньою значною оперною партією Гулака-Артемовського на сцені Маріїнського театру. В 1864 році переїжджає до Москви, ще декілька разів виходить на сцену, проте майже повністю втративши голос, в наступному, 1865 р. назавжди залишає театр. Після того він переїжджає до Москви і там присвячує себе літературній праці, а також суспільно-доброчинній діяльності.
Помер Семен Гулак-Артемовський 1873 року в Москві, майже забутий усіма. Посмертна слава приходить до нього у 1881 році, коли знаменитий "театр корифеїв" за участю Саксаганського, Садовського, Заньковецької відродив його оперу на своїй сцені.
2. Опера "Запорожець за Дунаєм".
Опера "Запорожець за Дунаєм" відобразила той період в українській історії, коли після розгрому Запорізької Січі царицею Катериною у 1775 р. частина запорожців, утікаючи від царської розправи, осіла в гирлі Дунаю, на турецькій території. Лібрето написане композитором на основі історичних фактів, а також згідно з національними та європейський традиціями комічних опер (лібрето опери «Запорожець за Дунаєм»).
Лібрето Гулак-Артемовський написав сам, консультуючись у історика Костомарова. В основі лежать правдиві історичні події заборони Катериною ІІ в 1755 році Запорозької січі, в наслідок чого ціле поселення запорожців було змушене покинути Україну і переселитись за Дунай. Про життя українців на чужині і показано в опері: їх побут, праця у полі так як і на Україні і звичайне сімейне життя козака-запорожця. Драматургія опери виписана трьома лініями: перша лінія – образи Андрія і Оксани, які мріють зустрітися і жити на рідній землі; друга сюжетна лінія – побутова – виписана образами Карася і Одарки. Тут композитор показує справжні українські характери, комедійний образ Карася і тяжку долю козачки Одарки. Карася композитор наділяє такими рисами як добродушність, дотепність, також втілює в цей образ головні риси патріотизму, запорозької сміливості; третя лінія опери – це узагальнений образ народу. Цього композитор досягає завдяки різноманітним масовим сценам.
Гулак-Артемовський поєднав у своєму творі традиції італійської комічної опери, яка ще називається опера-buffa, з неповторною українською пісенною мелодикою. З італійських джерел він запозичає віртуозну блискучу манеру співу і типову для опери-buffa побудову — три дії з швидкими, динамічними фіналами, та ще певні «амплуа» - ліричної пари, комедійної пари, шляхетного володаря тощо. Характерна риса комічної опери — розмовні діалоги. Отже, у творах цього жанру образи розкриваються як засобами музики, так і засобами слова. Українська пісенна стихія весь час нагадує про себе зворотами ліричної пісні-романсу, а також жартівливими, побутовими та іншими пісенними жанрами, створеними талантом народу. Важливо, що композитор тут не цитує вже відомих пісень, як в "Українському весіллі", а створює власні мелодії, проте настільки близькі до народної пісні, породжені самою стихією українського фольклору. Відомо, що багато з цих авторських солоспівів сприймались згодом як народні.
Починається опера «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського невеликим оркестровим вступом (інтродукцією), який малює картину літньої природи.
Перша дія. Невеликий хор селян, що йдуть працювати на поле, є барвистою заставкою, фоном для ліричного розгортання подій («Ой збирайтесь працювати»). З'являється Оксана. Вона збирається приєднатись до загального гурту. У романсі «Місяцю ясний» дівчина висловлює свої почуття:
Головний засіб створення образу Оксани — лірична, лагідна мелодія романсу. Вальсоподібний пісенний образ втілено м'якою, легкою й прозорою оркестровкою. Вступ романсу, що виконується арфою, створює ліричний фон, змальовує картину прекрасної природи, ніби співзвучної глибоким, ніжним почуттям закоханої дівчини. Оксана звертається до ясного місяця і прекрасних зірок з проханням принести їй вісточку від нареченого.
Одарка стурбована тим, що вже два дні чоловіка немає вдома.
З'являється Іван Карась, його пісня «Ой щось дуже загулявся» витримана в гумористичному характері .
Вона побудована на танцювальних ритмо-поспівках. На перший погляд Карась охарактеризований як безтурботний гуляка. Проте далі (у словесному тексті) розкривається його справжнє обличчя. Він хоробрий козак, розсудлива й далекоглядна людина, люблячий батько. В уста Івана композитор вкладає одну з провідних думок твору — думку про необхідність повернення козаків з турецької держави на рідну землю: «Своя сторона, свої люди, може б, разом до кращої долі достукались».
Повертається Одарка, вона відразу ж накидається на Івана: «Відкіля це ти узявся, де ти досі пропадав?». Такими словами починається славнозвісний комічний дует Карася і Одарки.
Тут вступає у свої права комедійна лінія твору. Хоробрий козак Карась ніяковіє перед настирливою атакою своєї жінки, яка вкрай збуджена й сердита. Він не знає, що відповісти, і наспіх придумує причину своєї відсутності. Якщо музичні фрази Одарки активні, вимогливі, запитливі й суворі (стрибок мелодії на кварту, чіткість ритмічного рисунка), то відповіді Карася невпевнені, запобігливі, він прагне задобрити жінку (ходи мелодії по звуках тонічного тризвука вниз, нарочита обірваність фраз, нерідко скоромовка на одному звукові).
Усю першу частину дуету Карася й Одарки побудовано на початковій музичній темі; виняток становить середина, в якій Одарка намагається випитати причину його затримки: «Чи це ж випив, чи це ж випив на дорогу», на що Карась щоразу переконливо стверджує: «Ні, не пив, не пив, їй-богу, от не гріх, що й забоживсь». Середина дуету будується на в'їдливих і випитливих інтонаціях жінки і ствердних, переконливих інтонаціях чоловіка.
Завершується перша частина темою, яка звучала на початку дуету. І Одарка, і Карась твердять кожен своє: «Де ж це так ти веселився?» — «Занедужав у дорозі та й набрався я біди». Тональний план першої частини: мі-бемоль мажор — ля-бемоль мажор — мі-бемоль мажор. Форма — проста тричастинна: АВА. Одарці не вдалось нічого вивідати, а Карасю пощастило відбити першу «атаку» і якось ухилитись від детального пояснення.
У другій частині, яка помітно контрастує за характером музики, події розгортаються по-іншому. Одарка скаржиться на свою долю: «Ти гуляєш дні і ночі, я ж, сердешна, все одна», її вокальну партію побудовано на довірливих, жалібних інтонаціях. Карась намагається її заспокоїти. Але досить було одного необережного слова, як Одарка знов настроюється на войовничий лад («Так оце ти у небоги аж дві ночі пропадав»).
Третя частина дуету сповнена справжнього комізму, вона звучить жваво, напористо. Тут передано обурення Одарки та розгубленість Карася. Виняток становить невеликий мінорний епізод (Meno mosso), проте цей сумний настрій невдовзі «змітається» музикою іншого характеру — подружжя знов розмовляє на підвищених тонах. Кульмінація бурхливої суперечки припадає на заключення дуету (кода), де знову кожен твердить своє: «Жить не хочу більш з тобою» — «Жить не хочеш більш зі мною». Скоромовка у цій побудові — найголовніший засіб передачі змісту. Дует Карася й Одарки являє собою розгорнуту динамічну сцену, у трьох частинах якої сюжетна лінія розгортається активно й динамічно. Рівновагу вносить третя частина, де музика витримана в тому комічному плані, що й перша частина, і розгортається у головній тональності — мі-бемоль мажорі. Ця частина є своєрідною динамічною репризою дуету.
Друга дія починається каватиною султана, який інкогніто прибув на турецьке свято – малий байрам. Характер цього номера навіть не східний, а «загальноєвропейський». Середня частина його побудована на кантиленній мелодії і носить трохи ідеалізований пасторальний характер.
Після каватини відбувається сцена між Карасем і султаном. Карась просить свого гостя влаштувати йому зустріч з султаном і йде до хати за горілкою. Султан тим часом виходить і залишає замість себе свого придворного Селіх-агу, якому наказує переодягти Карася в турецьке вбрання і запросити його до палацу.
Повертається Карась. За наказом Селіх-аги приносять турецький одяг. Карась убирається і співає свою каватину («Тепер я турок, не козак»). Він тепер не Іван, а турок Урхан. Музика вступу до каватини дотепна і гротескова, підкреслює весь комізм ситуації. Вступ написано в темпі allegro moderato в характері важкого східного маршу. На цій же темі побудована вокальна партія Карася. В музиці каватини зникає пісенно-танцювальна основа. Тепер мова Карася пройнята комічною поважністю, він пишається своєю новою роллю: адже він буде прийнятий султаном.
Після каватини Карась іде до султанського палацу. З поля повертаються козаки й козачки. Вони співають пісню, в якій висловлюється туга за батьківщиною.
Починаються танці. То запорожці відзначають Свято врожаю та закінчення жнив. Композитор вводить в оперу танцювальну сюїту, що складається з п'яти номерів,— це дівочий хоровод, «Український танок», «Чорноморський козак», «Запорозький козак», «Козачок». Це картина народного побуту. М'який, ліричний дівочий танок змінюється запальним, сповненим жвавості і блиску чоловічим гуртовим гопаком. Згодом звучать сольні і парні танці; виділяється середня частина «Запорозького козака», в якій підкреслені задушевність, м'якість, доброта. Завершується хореографічна сцена жвавим вогнистим «Козачком».
Народні веселощі скінчилися. Усі розійшлися. Залишилась тільки Оксана. Звучить вступ до її аріозо «Ангел ночі», сповнений загадкової чарівності й краси. Партія голосу звучить як відгомін голосів природи, потім музика набуває м'якості й ніжності. Вступ до дуету «Чорна хмара», що звучить відразу ж після аріозо, вносить тривогу, схвильованість
Дует Оксани та Андрія «Чорна хмара» — чи не найцікавіший ліричний номер опери. В ньому Гулак-Артемовський передав щире кохання двох молодих людей. Музика сповнена глибокого ліризму, ніжності. Мелодія близька до українських народних пісень-романсів. Дует має тричастинну будову: АВА. Середина своїм речитативним складом контрастує крайнім частинам. Увесь номер витриманий у вальсовому характері, мелодія міцно спирається на головні тризвуки ладу, часто застосовується перехід у паралельну тональність.
Третя дія опери «Запорожець за Дунаєм» починається піснею Одарки «Ой казала мені мати», в якій вона згадує свою молодість. Ця пісня, як і романс Оксани з І дії, стала народною.
Далі вступає у свої права комічна лінія твору. Карась, повернувшись із султанського палацу, не знімає турецького одягу — він вирішив трохи налякати свою жінку, їхній дует «На туркенях оженюся» сповнений іскристого комізму. Проте ця лінія переривається появою Імама, представника турецької влади, і сторожі, яка веде закованих у кайдани Оксану й Андрія. Звучить квінтет «Нещасливі наші долі» Одарки, Оксани, Андрія Карася та Імама, в якому кожен стурбований своїм лихом. Уся музична тканина ділиться на кілька шарів: партії Оксани й Андрія близькі за мелодичною лінією і ритмом (оскільки в них передано один настрій), інші партії, згруповані спільністю ритмічного рисунка, утворюють насичене триголосся.
В окремих місцях розподіл вокальних партій дещо інший. Але стурбованість, смуток і побоювання обох пар недовготривалі. Карась намагається випитати, якої кари завдадуть винним. І тут, як це дуже часто буває в комедійних спектаклях, здійснюється несподіваний поворот у сюжеті. Султан після розмови з Іваном Карасем вирішив відпустити усіх бажаючих козаків на Україну. Він також прощає перебіжчика Андрія і його наречену, які переходили кордон і були затримані. Про все це йдеться у речитативі Імама «Смирно слухать, не мішать». Партія оркестру досить розвинута, мелодично насичена.
Глибокого ліризму, широти дихання сповнена арія Андрія «Блаженний день, блаженний час», у якій втілено любов юнака до рідної землі, до свого народу.
Завершує оперу життєрадісний фінал. Його дві теми передають різні відтінки настроїв великої маси людей, що зібралися на площі. Перша тема, що її виконує Оксана, відтворює радість від щасливої розв'язки, яка настала так несподівано. Тут використано інтонації, близькі до українських народних танцювально-жартівливих пісень.
Друга тема, що звучить у паралельному сі мінорі,— співуча, лірична, передає почуття любові до своєї батьківщини, до рідної природи. На кількаразовому чергуванні цих тем (перша дається то в сольному, то у хоровому викладі) побудовано завершення опери.
За більш ніж 120-літню сценічну історію опери «Запорожець за Дунаєм» виконавцями головних партій були видатні вітчизняні артисти. Сам композитор неодноразово співав партію Івана Карася у Маріїнському театрі. Наприкінці XIX ст. в цій ролі виступав видатний український актор Марко Кропивницький, а партію Оксани виконувала славнозвісна Марія Заньковецька. За радянського часу кращими виконавцями основних партій були народні артисти СРСР М. Литвиненко-Вольгемут (Одарка), І. Паторжинський (Карась), З. Гайдай (Оксана), І. Козловський (Андрій). Саме в їхньому виконанні записано оперу на грамофонну платівку. Опера «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського здобула велику популярність. Вона живе повнокровним сценічним життям завдяки своїй глибокій мистецькій правді і неповторній красі. Вона відіграла значну роль в історії українського оперного мистецтва. В опері виведено яскраві народні типи, узагальнено кращі риси українського народу.