Д.Бортнянський і його творчість.
1. Життєвий і творчий шлях композитора.
2. Хоровий концерт «Приидите, воспоим».
1.
Д. С. Бортнянський – видатний майстер хорового концерту кінця XVIII – початку XIX ст. Його творчість є вершиною православної професійної духовної музики, а композиторська техніка є взірцем поєднання класичної європейської поліфонії з традиціями національного російського і українського хорового співу. В творах Бортнянського немає конкретних цитат народнопісенних зразків. Разом з тим його музика глибоко національна, оскільки вона органічно вбирає в себе елементи українського і російського мелосу. Твори Бортнянського – це академічний матеріал для виховання кількох поколінь композиторів і фахівців хорової і композиторської справи.
Народився 1751 року в Глухові. Початкову музичну освіту здобув у Глухівській співацькій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. У юному віці його вирізнили з-поміж однолітків за сильний голос і музикальність. В 1759 році його забрали до Петербурга в хорову капелу, де він навчався у керівника капели, італійського композитора, аранжувальника Бальдассаре Галуппі. Після від'їзду Галуппі в Італію туди було відряджено й Бортнянського для удосконалення в композиції. Там пробув він близько десяти років (1769-1779) і став видатним композитором – автором опер, відомих в Італії («Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій»), які ставилися в оперних театрах. У 28-річному віці Бортнянський повертається в Петербург, де стає придворним капельмейстером, а з 1796 року – керівником придворної капели, складеної майже виключно з вихованців Глухівської співацької школи. 1782 року в Петербурзі вийшла друком його «Херувимська», 1784 року – триголосний хор «Да исправится молитва моя». Бортнянський був першим композитором у Росії, музичні твори якого почали виходити друком. За Бортнянського петербурзька придворна капела досягла високого виконавськогорівня.
Під час керівництва капелою Бортнянський написав багато інструментальних творів, опери на французькі лібрето «Сокіл» (1786), «Син-суперник» (1787), пасторальну комедію «Свято сеньйора» (1786) та ін. 1793 року в Петербурзі вийшли друком романси Д.Бортнянського. 1802 року було засновано Петербурзьке філармонічне товариство, на концертах якого з успіхом виконувалися хори Бортнянського. 1816 року композитора було призначено головним цензором видань духовних творів. Наприкінці життя Бортнянський продовжував писати романси, пісні, кантати. В останні роки життя працював над підготовкою до видання повного зібрання своїх творів, у яке він вклав майже всі свої кошти, але так і не побачив його. Композиторові вдалося лише видати кращі зі своїх хорових концертів, написаних у молодості, як «Духовні концерти на чотири голоси, створені і знову виправлені Д.Бортнянським». Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, а повне зібрання його творів у 10 томах вийшло лише 1882 року за редакцією П.Чайковського.
Церковно-вокальна, хорова музика Бортнянського, в якій він послідовно і завжди проводив свій зв’язок з українською духовною музикою та хоровим літургійним співом українських православних церков, була дуже популярною ще за його життя. Його хорові концерти співали й за межами церкви, у навчальних закладах, в аматорських хорах, у кріпосних капелах, у побуті. Їх перекладали для клавесина та фортепіано, гуслів та інших інструментів. Причина такої популярності крилася у класичній простоті й доступності мелодії. Але найголовніше те, що Бортнянський наповнював їх інтонаціями народних пісень, церковних кантів, мелодіями багатоголосного українського церковного співу та кобзарського мистецтва. Усе це, переплавлене з впливами західноєвропейськими, зокрема й італійськими, витворило неповторний стиль творів Бортнянського, інтерес до яких не згасає і в наш час.
Музична спадщина Бортнянського величезна. Він написав 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами (відомих згодом у фортепіанному перекладі П. І. Чайковського), 10 двохорних концертів, 14 чотириголосних концертів та ін. Церковно-вокальний стиль Бортнянського є вершиною тогочасного мистецтва. Недаремно творами Бортнянського захоплювалися Берліоз та Бетховен.
В багатьох наспівах концертів Бортнянського чути інтонації російських або українських народних пісень, поширених у міському побуті XVIII – початку XIX ст. У деяких концертах в основному тематичному матеріалі можна знайти навіть інтонаційну близькість до конкретних зразків народної пісні.
Такі риси творчості Бортнянського поряд з високим професіоналізмом були причиною великого впливу цього вітчизняного майстра на багатьох українських композиторів. Вони вбачали в ньому не тільки музиканта-гуманіста, а й композитора, творчість якого своїм глибоким корінням входила в народно-національні традиції хорового співу.
2. Одним з кращих духовних концертів Д.Бортнянського є концерт № 15 "Приидите, воспоим". Він включає в себе три частини, кожна з яких позначена яскравим самобутнім настроєм.
І ч. заснована на мотивах улюбленого часто використовуваного композитором у концертах канту-вівату, як називали тоді преславний кант. Урочисті, закличні інтонації перших тактів одразу вводять слухача в настрій радісного, піднесеного свята. Невелика за масштабами, проте дуже динамічна за розвитком, ця частина побудована подібно до пісні, чи канту - в ній немає яскраво контрастних епізодів, а навпаки, весь розвиток підпорядковується провідному емоційному стану. Майстерно прикрашена мелодія викладається у чотирьох голосах подібно, як в українських піснях. Композитор застосовує тут виразні прийоми для досягнення своєї мети, зокрема такі, як перегукування окремих голосів, короткі, енергійні вигуки, завдяки чому створюється враження великого просторого світлого храму, короткі, уривчасті фрази немовби відтворюють радісні, збуджені вигуки свята.
ІІ.ч. «Распныйся». Друга частина, де йдеться про страждання, розп'яття і мученицьку смерть Ісуса Христа, раптово переносить слухачів у цілком інший світ скорботи і жалоби. М'які, спадаючі закінчення мелодії звучать ніби болісне зітхання, яке виривається з грудей, несподівані вигуки, різкий перехід від однієї групи голосів до іншої, прямолінійне зіставлення чоловічих і жіночих тембрів у хорі - все це справляє враження оплакування, передає стан розпачу і жалю. Недаремно, крім зрозумілих для слухачів всієї Європи зворотів оперної арії lаmеntо, композитор використовує типові звороти українського фольклорного заупокійного співу - голосіння, іноді нагадує про зосереджений суворий настрій релігійних кантів, де також йшлось про страждання Христа.
ІІІ ч. «И воскресый» - урочиста і радісна - адже в ній йдеться про Христове воскресіння і славу Господу. Проте цей настрій з'являється не одразу. Спочатку величні "фанфари і труби" (вдало "зображені" хоровими голосами) відлунюють здалека, несміливо, і лише поступово наближаючись, досягають найбільшої гучності, впевненості. Утворюється своєрідна змістовна арка з першою частиною, повертається те ж відчуття свята, що вражало на початку концерту. Навіть окремі фрази фіналу побудовані на основі тих самих мелодій, наближених до канту-вівату, що й у першій частині. Загальний образ, настрій концерту, незважаючи на трагічні почуття, висловлені у середній частині, складається як радісний, прославний, урочистий, як і годиться для музики, написаної з приводу найвеличнішого християнського свята - Воскресіння Христа, Великодня.
Спадщина Бортнянського, значна за масштабами, різноманітна за настроями і образами, здобула визнання в Росії за життя композитора, і в наступні століття не лише на Батьківщині, але й у всьому світі. Французький композитор Гектор Берліоз, знаний зі своєї гострокритичної оцінки навіть найбільших знаменитостей, так відгукувався про музику нашого геніального співвітчизника:
"У цій гармонічній тканині були поєднання, які здаються неможливими: то чулись зітхання, то неясний дрімотний шепіт, часом з'являлись акценти, за силою схожі на крик, який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім все розчинялося в безмірному легкому завмиранні; здавалось, хор ангелів залишав землю і поступово зникав у небесній височіні".