Музична культура України

другої половини XVIII ст. – початку XIX ст.

1. Вокальна музика.

2. Хоровий концерт кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.

1. Як і у ХVІІ ст., в першій половині XIX ст. камерні вокальні жанри, зокрема пісня-романс, були найдоступнішими й найулюбленішими в музичному побуті українських міст. Через відсутність в Україні умов для розвитку таких музичних форм і жанрів, як опера і симфонія, сольна пісня-романс стала тією сферою, в якій могли проявитися творчі сили українських митців. Цей жанр правдиво відбивав думки і настрої широких демократичних кіл населення українських міст. Образно-емоційна сфера пісні-романса, особливості її мелодика значною мірою визначать стилістичні риси багатої романсової творчості композиторів другої половини XIX ст. Пісні-романси стануть також невід'ємною частиною музики в українському музично-драматичному театрі XIX ст.

Розвиток цього жанру пов'язаний з українською поезією. На початку XIX ст. пісні-романси складалися на тексти маловідомих тепер авторів. В них звучав сумний роздум над долею людини, фоном для відтворення переживань людини часто був ліричний або романтичний пейзаж. Чимало пісень-романсів було складено на слова Т. Г. Шевченка.

Більшість пісень-романсів того часу відзначалася близькістю до мелодики народної прісні від елегійно-задумливої до драматично-напруженої. Основне емоційне «навантаження» несла саме вокальна мелодія, скомпонована за пісенно-строфічною структурою. Вона набувала різних відтінків тільки в залежності від динаміки, нюансування на основі конкретного змісту кожної поетичної строфи. Інструментальний супровід, здебільшого акордового складу, не був тут індивідуалізований відповідно до змісту різних строф.

Серед популярних у музичному побуті першої половини XIX ст. пісенно-романсових творів можна назвати такі, як «Ой, я нещасний», «Ой не ходи, Грицю», «Віють вітри», «Сонце низенько» та ін. Якщо перші з названих пісень-романсів побутували в репертуарі українських бандуристів, в широких колах міської та сільської інтелігенції (відповідно з бандурним або фортепіанним супроводом), то останні особливо поширились після того, як прозвучали в «Наталці Полтавці» І. Котляревського.

Отже, у першій половині XIX ст. ясно намічаються ніби дві лінії в розвитку жанру пісні-романса – напівфольклорна та більш індивідуалізована, авторська, в якій вже відчутний перехід від пісні-романса до власне романса. Щоправда, й далі ці близькі різновиди камерної вокальної лірики розвиваються в українській музиці паралельно. Пісня-романс, або романсова пісня, завжди виникатиме, з одного боку, в процесі колективної творчості чи в усній народній традиції, а з другого, – у професіональній творчості українських композиторів другої половини XIX ст.

2. Розвиток української музики завжди був нерозривно пов'язаний з російською музичною культурою. Ці зв'язки проявилися, зокрема, в народному хоровому співі, у багатоголосних хорових кантах та хоровому концерті, що в кінці XVIII – на початку XIX ст. зайняв значне місце серед жанрів вокальної музики.

Як відомо, друга половина XVII – перша половина XVIII ст. були періодом блискучого розвитку одночастинного партесного дванадцятиголосного духовного й світського концерту, на зміну якому прийшов циклічний чотириголосний хоровий концерт з його багатим колом образів і настроїв. У кращих зразках твори цього жанру являють приклад музики, нової за змістом і стилем, пройнятої живими людськими почуттями, насиченої інтонаціями, близькими до народнопісенних джерел; до того ж вона відзначається високим рівнем професіоналізму. Часто ці концерти виходили далеко за рамки церковної музики; їх поява була зв'язана з розвитком гуманістичного мистецтва, концертного життя. Хоч переважна більшість подібних творів – духовні концерти, але в них вже проявилося нове, вільне ставлення до вибору тексту, іноді навіть не богослужебного.

Автори музики шукали такі тексти, які давали б основу для розкриття багатого світу людської душі, динаміки глибоких і різноманітних переживань. Це приводило до розширення й збагачення форми. Складені з кількох контрастних частин акапельні концерти являли собою своєрідні хорові симфонії з строгою й послідовною логікою музичної драматургії. В них відчутний був значний вплив народно-національного хорового співу.

Як свідчать дослідники цього жанру, він зародився на Україні, і перші етапи його розвитку зв'язані з музикою в Київській академії.

Серед авторів циклічних хорових концертів найвидатніше місце належить М.Березовському, А.Веделю й Д. Бортнянському.