М.В. Лисенко – основоположник української класичної музики.
- Життєвий та творчий шлях композитора.
- Ранні опери М. Лисенка. Опера «Наталка Полтавка».
- Опера «Тарас Бульба».
- Музика М. Лисенка до „Кобзаря” Т. Шевченка. Хорова творчість.
- Солоспіви М. Лисенка. Дитячі опери. Фортепіанна музика.
- Фольклорні обробки та наукові фольклорні праці М. Лисенка.
1. М.В.Лисенко(1842-1912). Життєвий та творчий шлях композитора.
Засновником української класичної композиторської школи XIX сторіччя по праву вважається Микола Віталійович Лисенко. І не через те, що він взагалі перший композитор українського походження, - до нього українська музика вже мала багатьох видатних представників, а тому, що він перший свідомо поставив собі за мету створити всі основні жанри професійної музики на основі української народнопісенної спадщини, підняти найважливіші теми української історії та фольклорних звичаїв, передати сам дух народу. Насамперед він розумів значення опери для національної композиторської школи, як найбільш масового та демократичного на той час жанру, але створив класичні зразки і в інших жанрах, таких як оркестрова музика, кантати та хори, солоспіви, фортепіанні мініатюри та цикли п'єс. І до яких би жанрів, тем і образів він не звертався - від античності до сучасності - завжди в його музиці відчувається зв'язок з джерелами українського фольклору. Найбільш грандіозне творіння всього його життя - "Музика до "Кобзаря", що охоплює понад сто опусів різних жанрів та форм - найбільш досконало втілила різні грані безсмертної Шевченкової музи.
Микола Віталійович Лисенко походив з дворянської родини, що мала маєток у Полтавській губернії. Саме там, у селі Гриньки він народився 22 березня 1842 р. Його батько, Віталій Романович, що належав до славного козацького роду, був офіцером, мати виховувалась у Смольному інституті в Петербурзі. Великий вплив на майбутнього композитора мав його дядько Андрій Романович, котрий першим почав наспівувати хлопчику мелодії українських народних пісень, найбільше історичних, козацьких, а також дум. Знавець української літератури, він познайомив небожа з "Кобзарем" Шевченка, що тоді (на початку 50-х років XIX сторіччя) з'явився друком, та з "Енеїдою" І.Котляревського. Найближчим другом дитинства Лисенка був його троюрідний брат, Михайло Старицький, згодом знаменитий драматург та письменник.
Свою загальну освіту Лисенко здобував у навчальних закладах великих міст: спочатку у київському приватному пансіоні Бодуена, потім у харківській гімназії, а з 1859 р. розпочинає навчання в Харківському університеті. Вибір місця навчання був невипадковим: саме тут, у Харківському університеті викладали його родичі. Паралельно він займається музикою у кращих викладачів міста, серед них у чеха У.Вільчека, що заохотив його до фортепіанних імпровізацій, темами яких ставали як українські народні пісні, так і улюблені тоді романси українських композиторів-аматорів. Разом з тим Вільчек познайомив свого учня з творчістю видатних романтиків XIX сторіччя – Р.Шумана, Ф.Мендельсона, Ф.Шопена.
Після першого курсу Лисенко переводиться до Київського університету, щоби жити разом з батьками, котрі теж переїхали в столицю. І хоча навчання забирає багато часу, він все ж встигає серйозно займатись музикою, відвідувати концерти та оперні вистави, а найголовніше - в час літніх канікул їздити по селах та збирати і записувати українські народні пісні. Цю роботу він розпочав ще в Харкові, і вже після першого курсу університету здійснив таку поїздку по селах Полтавщини та Київщини. Тоді його супутником, таким самим ентузіастом українського фольклору, виявився П.Чубинський,відомий пізніше як автор слів національного гімну "Ще не вмерла Україна". Фольклористична діяльність відтоді займатиме важливе місце у колі інтересів класика української музики.
Тим часом у Києві композитор з головою поринає у суспільно-культурну діяльність. В концертах, котрі організовують київські студенти, Лисенко часто виступає як піаніст-соліст, акомпаніатор, керує хорами. Незгладимий слід в житті молодого музиканта залишило перепоховання тіла Шевченка з Петербурга в Канів. Лисенко належав до тих українських патріотів, котрі несли труну Шевченка. На роки навчання в університеті припадають і його перші композиторські спроби. Чільне місце в них посідають обробки українських народних пісень, але Лисенко виявляє і інтерес до театральної музики, звертаючись до комедії В.Гоголя (батька славетного письменника) "Простак". Музично-громадська діяльність не завадила йому успішно завершити курс навчання на природничому факультеті Київського університету і навіть захистити дисертацію у 1864 р. Проте своє майбутнє він пов'язує тільки з музикою. Особливо захоплює його думка про створення української національної опери. Збереглись відомості, що разом з М. Старицьким він розпочинав в тому ж 1864 р. роботу над оперою на героїчний сюжет з української історії "Гаркуша". Проте далі ескізів, окремих фрагментів робота не пішла. Розуміючи, що самоосвіти і принагідних уроків у місцевих педагогів недостатньо для серйозної композиторської підготовки, Лисенко вирішує здобути ґрунтовну фахову освіту і вибирає для цього одну з найкращих тогочасних консерваторій Європи - Лейпцігську.
В 1867 р. розпочинається навчання композитора у Лейпцігу. Він здобуває освіту за двома спеціальностями - як піаніст і як композитор; йому щастить потрапити до найкращих педагогів - К. Рейнеке і Т. Венцеля. Перший з них був відомий теоретик, автор численних підручників з теоретичних дисциплін, другий - блискучий піаніст, друг Р.Шумана. Лисенко з запалом взявся за навчання: "Менше семи годин в день грати нема чого й думати, тому що професори завдають щодня різне, та не одну а декілька п'єс". Він робить блискучі успіхи як піаніст, водночас дуже серйозно займається композицією. Вже того ж 1867 р. митець готує для видання збірку обробок українських пісень, перший випуск якої вийшов наступного 1868 р., а другий - ще через рік. Прискіплива німецька професура відзначає непересічні успіхи талановитого українця, і то в різних галузях - і як піаніста, і як теоретика, і в композиції. Однак, європейська манера романтизму, пануючого в ті роки майже у всіх європейських композиторських школах, перевтілюється Лисенком на чисто національній основі. Вже його перші твори - квартет, "Юнацька симфонія", фортепіанна "Сюїта старовинних танців" - спираються на теми українських народних пісень.
Опусом № 1 позначив Лисенко хорову поему "Заповіт", що вперше була виконана у Львові. Цей твір символічно розпочинає багатолітню працю композитора над велетенським циклом "Музика до "Кобзаря".
Повернувшись у 1869 р. до Києва, Лисенко розпочинає бурхливу концертну, диригентську, фольклористичну, громадську, а насамперед творчу, композиторську діяльність. Поступово він здобуває популярність в Україні не лише як концертуючий піаніст та диригент хорів, а також як вчений-фольклорист, один з перших національних дослідників народної пісні.
У 1873 р. вчений готує до друку найважливішу свою фольклористичну працю - "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень у виконанні Остапа Вересая". Остап Вересай був в ті роки вже літній, 70-річний кобзар, чия пам'ять зберегла численні зразки народного епосу. Лисенко прагнув зафіксувати ці скарби народної музики, адже традиція кобзарства поступово занепадала і потрібно було зберегти їх для нащадків.
Копітка праця вченого не заважала Лисенкові активно працювати над власними творами. В 1872 р. з'являється його перший закінчений музично-сценічний твір - оперета на лібрето М.Старицького "Чорноморці". Услід за нею, через два роки, виникає вже "справжня" велика опера на сюжет повісті М.Гоголя - "Різдвяна ніч" на текст того ж лібретиста.
Прагнучи вдосконалитись у техніці композиції, особливо у оркестровці Лисенко вирішує взяти декілька уроків у найбільш визначного російського педагога та оперного композитора Римського-Корсакова, що був професором Петербурзької консерваторії. Між учителем та старшим від нього на декілька років учнем встановились дуже теплі, приязні відносини. В Петербурзі Лисенко багато творив - тут була написана Перша рапсодія на українські теми, підготований збірник дитячих пісень та ігор "Молодощі". Тут розпочинає він роботу над оперою "Маруся Богуславка”, проте вона залишилась незавершеною.
В 1876 р. композитор повертається до Києва. Розпочинається найбільш плідний і разом з тим найтяжчий період його життя. Виданий у 1876 в німецькому місті Емську царем Олександром II указ про повну заборону української мови у всіх друкованих виданнях, театральних виставах, пресі, офіційних установах, а навіть ввезення і поширення українських видань з-за кордону, поставив вітчизняних діячів у вельми скрутні умови. Та Лисенко, як і його однодумці – М.Драгоманов, П.Куліш, М.Старицький, актори "театру корифеїв" - не відмовляються від рідної мови і «не складають зброї». Композитор інтенсивно працює над подальшими творами з циклу "Музика до "Кобзаря", навіть припускаючи, що вони на довгі роки можуть залишитись у шухляді і не виконуватись.
"Музику до "Кобзаря" Лисенко творить паралельно з іншими композиціями, серед яких важливе місце належить солоспівам та хорам на вірші І.Франка, з яким митець познайомився, перебуваючи в Галичині. Він поклав на музику ряд поезій Каменяра, зокрема, популярний вірш "Вічний революціонер". Чудові солоспіви написані на слова його сподвижників і однодумців - Лесі Українки, М. Старицького, С. Руданського, Дніпрової Чайки та ін. З зарубіжних поетів особливо подобався йому німецький романтик Г.Гейне, на вірші якого він створив 12 солоспівів ("З мого тяжкого суму", "Коли настав чудовий май"), звернувся композитор і до музи Шекспіра, написавши "Пісню Офелії". Не забуває він і про свій улюблений інструмент - фортепіано. Його "Героїчне скерцо", полонези, а особливо. Друга рапсодія "Думка-шумка" до сьогодні залишаються одними з найбільш репертуарних фортепіанних творів.
Поступово Лисенко переходить від мініатюр до монументальних полотен, таких як кантата, хорова поема, а найперше, - опера.
Створення національної опери залишається і надалі в центрі творчих інтересів митця. Сюжет його головної опери, яка розпочата саме в період найбільшого гоніння українців, у 1880 р., навіяний одним з найдраматичніших літературних творів про славні козацькі часи - повістю «Тарас Бульба» М.Гоголя. У ті ж роки він переробляє раніше написану "Різдвяну ніч" та, завершуючи своєрідну "гоголівську трилогію", пише ще лірико-фантастичну оперу "Утоплена" за повістю "Майська ніч". Лібрето для всіх трьох опер незмінно належить перу М.Старицького. Віддає він і данину поваги корифею українського театру І. Котляревському, доопрацювавши на основі зібраних поетом народних пісень, музичну частину найвідомішої його п'єси "Наталка Полтавка".
Тим часом над головою Лисенка поступово згущуються хмари. В атмосфері переслідування української культури, через свою активну національно-громадську позицію він потрапляє у розряд "неблагонадійних".
З думкою про дітей - а їх у Лисенка було п’ятеро, крім того в домі постійно бували діти його друзів, рідних, зокрема Старицьких, - він створює перші в історії світової музики дитячі опери на сюжети українських народних казок та з використанням відомих дитячих ігрових пісеньок, а також веснянок, жартівливих, колискових тощо, враховуючи вікові особливості та інтереси - "Козу-дерезу" для зовсім юних, 5-6-річних музикантів, для трохи старших - "Пана Коцького" та найбільшу і складнішу від інших оперу "Зима і Весна".
Фото родини Лисенків – Старицьких. Зліва направо сидять: Ольга Антонівна Липська (дружина М.Лисенка), Михайло Петрович Старицький, Ольга Єреміївна Лисенко (мати), Віталій Романович Лисенко(батька), Софія Віталіївна Старицька (сестра композитора, дружина М.Старицького; стоять Андрій Віталієвич (брат композитора) та Микола Віталієвич Лисенки (близько 1880-го р.).
Останнє десятиріччя життя і творчості Лисенка було сповнене нових звершень, що знайшли плідне продовження вже після смерті композитора. На кошти, отримані від ювілейних концертів, він засновує музично-драматичну школу в Києві, де навчається ціла плеяда відомих згодом музикантів, серед них - композитори Л.Ревуцький, О.Кошиць, К.Стеценко.
Будинок на Великій Підвальній, в якому у 1904 році відкрилась школа М. Лисенка.
Помер Микола Лисенко 6 листопада 1912р. Провести його в останню дорогу зібрались десятки тисяч киян, декілька хорів співали найвідоміші композиції - "Б'ють пороги", "Жалібний марш". На скорботну подію відгукнулась преса всього світу, помістивши некрологи. На честь Лисенка згодом були названі Вищий музичний інститут у Львові (від 1939 року-консерваторія), філармонійний зал у Києві, Харківський оперний театр, музичні школи. Найвідоміші українські співаки, диригенти, піаністи включають у свій репертуар його твори.
2. Ранні опери М. Лисенка. Опера «Наталка Полтавка».
Оперна творчість була центральною у творчій спадщині композитора. Своїм завданням Лисенко поставив вивести українську оперу або музику до драми, спектаклю до світового рівня оперного жанру.
Працюючи в цій галузі музичної творчості протягом усього свого життя, композитор створив нові типи українських опер. Переважна більшість сюжетів, використаних Лисенком, це твори М. Гоголя та М. Старицького.
Всі ранні опери Лисенка яскраво поєднують драматичну гру з народними сценами та обрядами (українське весілля, сватання, вечорниці та ін.). Лисенко у кожному творі пише розгорнуті увертюри, які можуть бути початком музичного твору і виконуватись як вступ до драматичного театру.
Вже в перших його спробах — «Гаркуша», «Маруся Богуславка», «Чорноморці», «Різдвяна ніч» — намітилася певна лінія у всій музично-драматичній творчості Лисенка.
Так, у задумах ранніх опер «Гаркуша» (1864) і «Маруся Богуславка» (1874) вже відчувається тяжіння композитора до історико-героїчної тематики, до розкриття в оперному творі образів борців за свободу і щастя народу.
Роботу над оперою «Гаркуша» (за сюжетом однойменної п’єси О. Стороженка) не було завершено. В центрі твору — образ сміливого ватажка селянських антифеодальних повстань Тараса Гаркуші, оспіваного в народних піснях і переказах.
Кілька чорнових ескізів опери, що збереглися в архіві Лисенка, свідчать, правда, ще про дуже ранню, початкову стадію його композиторської майстерності, але показовим вже є і добір сюжету, і побудова музичних характеристик на основі народнопісенних мелодій.
Не було здійснено і задум написання героїчної опери на сюжет відомої думи про патріотку Марусю Богуславку, яка звільнила своїх співвітчизників-козаків з турецького полону («Маруся Богуславка»). Лисенко чимало працював над сценарієм лібрето, складеним письменником І.Нечуєм-Левицьким, добиваючись виділення героїко-патріотичної лінії в майбутній опері. Та всупереч бажанням Лисенка Нечуй-Левицький весь час висував на перший план побутову й любовну сторону. Але повністю композиторові вдалося здійснити свій задум лише в «Тарасі Бульбі».
Оперета «Чорноморці» — перший народно-побутовий музично-драматичний твір, позначений великою питомою вагою жанрових сцен, яким починається певне спрямування у творчості Лисенка, що знаходить своє продовження в жанрі української оперети вцілому, а також і в операх «Різдвяна ніч», «Утоплена» і «Наталка Полтавка».
Лібрето оперети «Чорноморці» створено М. Старицьким за п'єсою українського письменника першої половини XIX ст. Якова Кухаренка «Чорноморський побут на Кубані». У п'єсі головну увагу приділена побутовим елементам; соціальні ж суперечності проглядають лише в натяках, і тільки в образі наймички Наталки вони виступають дещо ясніше.
Увертюра до «Чорноморців», хоча й тематично пов'язана з усією оперетою, однак ще не є симфонічним узагальненням, як у пізніших операх Лисенка. Розгорнутість форми, цікава розробка народнопісенного матеріалу роблять її самостійним концертним твором. В редакції та оркестровці М. Вериківського ця увертюра міцно увійшла в український симфонічний репертуар.
Опера «Різдвяна ніч» (лібрето М. Старицького за М. Гоголем, 1874) вже в перших редакціях (як музична комедія з прозаїчним розмовним текстом, що зв'язував окремі музичні номери) мала великий успіх у публіки. Сучасники відзначали вміння композитора створити яскраві гоголівські типи, динамічність дії, національну характерність музики. Побут українського села став в опері тим фоном, на якому розгортається історія палкого кохання Вакули до Оксани.
Опера «Утоплена» (лібрето М. Старицького за повістю М. Гоголя, 1883 р.) написана в дещо іншій манері, ніж «Різдвяна ніч». В «Утопленій» музичні епізоди чергуються з розмовною прозою. Це свідчить про прямі зв'язки з традиціями українського музичного театру.
Дуже вдалі в «Утопленій» хори, серед яких особливу увагу привертає прекрасний хор «Туман хвилями лягає» з першої дії — справжній шедевр української хорової літератури. Цей хор вводить нас в основний настрій опери. Чудовий зразок перетворення різних типів народної пісенності, характерного для масового народного співу принципу поєднання різних хорових «гуртів», хор «Туман хвилями лягає» свідчить про високу майстерність композитора. Це проявляється насамперед у досконалості форми взагалі, а також в окремих яскравих прийомах, таких, як застосування поліритмії та поліметрії при поєднанні двох хорів, що є носіями двох основних образно-емоційних сфер опери (парубочого широко-розспівного, в темпі Аndante росо moderato, ¾, і дівочого жартівливо-танцювального хору «Он і там за садом-виноградом», 2/4, що накладається на парубочий).
У своїх операх Лисенко залишається вірним своїм традиціям: широке використання народнопісенного матеріалу в усіх різновидностях. Так, весь тематичний матеріал складається з цитат українських народних пісень.
Наприклад, в опері «Утоплена» знаходимо багато українських обрядових мелодій («Зав’ю вінки») або ліричних, що використані для хорових обробок («Туман яром котиться»), народних танцювальних пісень («Ой, там за садом-виноградом»). Широко представляє Лисенко жанр українського романсу – серенада Левка «Нічка спускається». В операх «Різдвяна ніч», «Утоплена» дуже широко використовуються народні легенди, повір’я, які Лисенко використовує вслід за Гоголем. Ці опери стали етапними або генеральною репетицією до написання справжньої побутової національної опери «Наталка Полтавка». Разом з тим всі невеликі опери і оперети Лисенка є яскравим літописним відображенням розвитку українського музично-драматичного театру кінця ХІХ ст., які стали основою для написання музики для муз-драм театру в ХХ ст.
Опера „Наталка Полтавка”.
Приступаючи до роботи над оперою, Микола Лисенко мав можливість познайомитися з певним музичним матеріалом, яким супроводжувались численні постановки п'єси І.Котляревського на драматичній сцені. Проте усі музичні супроводи «Наталки Полтавки» не виходили за рамки салонного, водевільно-опереткового жанру. Композитора-демократа сюжет «Наталки Полтавки» приваблював щирою любов'ю до простого народу, якою була пройнята п'єса, оптимізмом, реалістичним відображенням сільського життя. Твір І.Котляревського, сповнений гострої сатири, притягував й соціальною окресленістю.
До п'єси «Наталка Полтавка» І.Котляревського М.Лисенко звернувся у 1864 році, але, не маючи достатнього досвіду в музично-драматичному жанрі, не задовольнився першим варіантом опери. Робота продовжувалася майже чверть століття. Клавір вийшов друком у 1889 році (лібрето опери «Наталка Полтавка). До речі, робота над «Наталкою Полтавкою» стала заспівом до монументальної праці М.Лисенка — «Тараса Бульби».
Музичний матеріал опери тісно пов'язаний з драматургією п'єси. М.Лисенко не перевантажує лібрето додатковими сюжетними лініями, новими персонажами, а прагне до максимального розкриття засобами музики сюжету й образів, створених І.Котляревським. Основні ідеї Котляревського – це гуманізм, щира любов до простого народу, показ неприкрашеного, реального життя українського села, переваги здорової моралі, елементи гострої сатири. Все це було підсилено музикою Лисенка.
Основний драматичний конфлікт твору – це боротьба людей за своє щастя – типовий сюжет для української літератури 18-19 ст. Сам Котляревський у своїй п’єсі вже багато передбачив музики. За вказівками Котляревського в п’єсі були використані пісні-романси «Віють вітри», «Ой під вишнею», кант Сковороди «Всякому городу нрав і права» та ін.).
Опера складається з розгорнутої увертюри, в якій експонуються головні інтонації та теми персонажів, двох антрактів, ряду вокальних номерів для сольного та ансамблевого виконання (дуети, терцети), інструментальних фрагментів. Музика органічно вплітається в драматургію твору, допомагає створити виразні характеристики персонажів.
Головною героїнею опери є розумна, благородна, чесна, працьовита дівчина Наталка. В її музичній характеристиці, здійсненій насамперед засобами тонко відібраних народних пісень, яскраво розкривається її вдача.
Образ Наталки вже на початку опери розкривається в пісні-романсі «Віють вітри». Проста лірична мелодія підтримана характерним для пісень-романсів супроводом. Інші пісні Наталки — «Видно шляхи полтавськії», «Ой мати, мати, серце не вважає» — поглиблюють лірико-драматичні сторони цього образу і розкривають тяжкі переживання дівчини, яку силують іти за нелюба.
Драматичною кульмінацією музичного образу Наталки є її пісня-скарга «Чого вода каламутна», в якій майстерно використані мелодичні особливості українських протяжних ліричних пісень про тяжку жіночу долю з типовим для них широким розспівом, своєрідною мелізматикою.
Щоб створити світлу, радісну атмосферу, Лисенко звертається до жанру жартівливо-танцювальних народних пісень («Ой я дівчина Полтавка»).
Яскравими барвами виписані композитором образи представників сільської бідноти — Петра та Миколи. Лірик за характером, Петро живе спогадами про героїчне минуле народу. Більшість його пісень стали широко відомими. Це — «Ой не шуми, луже», «Ой та йшов козак з Дону», «Та нема в світі гірш нікому», «Сонце низенько» та інші, як і пісні Миколи «Гомін, гомін по діброві», «Ворскла — річка невеличка».
Надзвичайно вдалими епізодами опери є народні побутові сатиричні сцени, де Лисенко створює образи виборного та возного в основному засобами народної пісні. Cільський багатій виборний Макогоненко і хабарник возний — представники експлуататорського класу. Звідси й музичні характеристики, які чітко окреслюють сутність персонажів. Важливу роль у драматургії п'єси відіграють веселі гумористично-сатиричні пісні виборного «Дід рудий, баба руда» та «Ой під вишнею, під черешнею». Особливо майстерно введено в дію пісню «Ой під вишнею», відому ще з часів бурсацького вертепу й використану там для комедійної характеристики діда та баби. В «Наталці Полтавці» вона підкреслює сатиричну лінію — ця пісня сприймається як глузування з старого Возного, що залицяється до молодої красуні Наталки.
В характеристиці возного, крім використання здавна популярного канта Г.Сковороди «Всякому городу нрав і права», Лисенко вдається до відвертого пародіювання, малюючи тупу, улесливу людину, що намагається говорити мовою «освічених» чиновників та духовенства, своєрідним суржиком. Ці риси возного реалістично розкриті в пісні «Од юних літ не знав я любові».
Важливу роль в опері відіграють масові сцени, які виражені музикою ансамблів, до кращих можна віднести „Де згода в сімействі” та ін.
Опера Лисенка „Наталка Полтавка” вже на той час виходить за межі театральної музики. Опера набуває вигляду лірико-побутового жанру, в якому засобами музики будується драматургічна лінія твору. Опера і до сьогодні в жанрі лірико-побутової залишається неперевершеною. Це твір, за якого брались як аматорські, так і професійні театральні колективи.