М.В. Лисенко – основоположник української класичної музики (продовження).
4. Музика М. Лисенка до „Кобзаря” Т. Шевченка. Хорова творчість.
5. Камерно-вокальна творчість М. Лисенка. Дитячі опери. Фортепіанна музика.
6. Фольклорні обробки та наукові фольклорні праці М. Лисенка.
4. Музика М. Лисенка до „Кобзаря” Т. Шевченка. Хорова творчість. Творчість великого Кобзаря стала якби домінантою у композиторській діяльності Лисенка. Шевченківська поезія сформувала світогляд і громадянську позицію композитора. Лисенко по суті став першим інтерпретатором поезії Шевченка. Звернення до „Кобзаря” надало творчості Шевченка великої пропаганди і громадського звучання. Майже все творче життя Лисенко звертався до образів Шевченківської поезії. В результаті цієї роботи українська класична музика збагатилась новими жанрами і формами, в якій Шевченківське слово було професійно підсилене музичною народною творчістю.
Головним героєм всього циклу „Музики до „Кобзаря”, як і в поезії Шевченка, є народ. Ми знаходимо тут величезні картини з історії визвольної боротьби українського народу, світлі сторінки побуту народного життя. В музичних драмах, новелах, епічних полотнах музикою розкриваються багаті лірико-драматичні та ліричні інтонації, в яких засобами музичної виразності розкрита глибока філософія Шевченківського слова.
Роботу над „Музикою до „Кобзаря”” Лисенко почав ще студентом Лейпцігської консерваторії (1868 р.) і зрозуміло, що першим був твір „Заповіт” Шевченка. В цілому цикл охоплює твори різні за жанрами і формою. Серед них: 3 кантати – „Б’ють пороги”, „На вічну пам’ять Котляревському”, „Радуйся, ниво неполитая”; 17 хорових поем і хорів, найбільші з них „Іван Гус”, „Іван Підкова”, хор „У туркені по тім боці” та „Ой, нема ні вітру, ні хмари”; 8 вокальних ансамблів; 56 пісень та романсів, серед них відомі Такі Шевченківські поезії, як „Ой, чого ти почорніло”, „Якби мені, мамо, намисто”, „Садок вишневий”, „Минають дні”, „Огні горять”, тріо „Сонце заходить”, квартет „За сонцем хмаронька пливе”, балади „Дума”, „У тієї Катерини”, „Доля”, „Гомоніла Україна” та інші.
Серед циклу особливо виділяються монументальні твори – це кантата „Б’ють пороги”, в якій згадується Запорізька Січ. Кантата одночастинна, велику виражальну роль, підкреслення пафосу і монументальності відіграє тут оркестр. Інтонації головних тем кантати чимось нагадують величальні, історичні пісні, а сольні фрагменти написані на основі чумацьких пісень. Завершується кантата славнозвісною строфою:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
От де, люде, наша слава,
Слава України.
В кантаті „На вічну пам’ять Котляревському” Лисенко більше використовує сольні та ансамблеві епізоди. Хорові частини виписані лише вкінці кантати, в яких Лисенко прославляє великого автора „Наталки Полтавки”.
Головною ж кантатою є „Радуйся, ниво неполитая” (1883 р.). Це один з наймонументальніших вокально-симфонічних композицій Лисенка. В цій кантаті звучать одночасно мотиви протесту, величності і краси української природи, а також мрії про щасливе світле майбутнє.
Кантата складається з 4 частин і фіналу.
1 ч. – мішаний хор „Радуйся, ниво неполитая” написаний на основі величальних урочистих колядок. Тут відчувається близькість як в оркестровому вступі, так і в хорі з увертюрою опери Глінки „Руслан і Людмила”.
2 ч. – це квартет „І процвітем, позеленієм” написана на основі світлих, елегійних інтонацій. Наспівна лірична мелодія звучить на фоні спокійного оркестрового супроводу, що змальовує картини майбутнього розквіту рідної землі.
3 ч. – соло сопрано з жіночим хором „І спочинуть невольничі утомлені руки” – одна із кращих шедеврів Лисенківських інтонацій. Тут розкриті глибоколіричні образи, де Лисенко проявив себе як неперевершений мелодист. Поступове емоційне наростання в музиці підводить нас до 4 ч.
4 ч. – монолог тенора „Тоді, як, Господи, святая на землю правда прилетить”. Ця частина написана в драматичному плані.
Народну мелодику ліричних пісень Лисенко використовує в 2 і 3 частинах, а 4 ч. і фінал написані на основі героїко-епічних інтонацій.
Урочистий фінал „Оживуть степи-озера” розпочинається коротким стрімким симфонічним супроводом, а далі, як це прийнято в циклічних творах великої форми, розпочинається хорова фуга, яка також написана на основі урочистих, прославляючих пісень. В загальному твір пронизаний ідеєю торжества правди і справедливості, віри у світле майбутнє українського народу.
Твори з циклу „Музика до „Кобзаря”” стали основою репертуару солістів, хорових капел. Цей цикл – видатний вклад у вітчизняну і світову музичну спадщину.
5. Камерно-вокальна творчість М. Лисенка. Дитячі опери. Фортепіанна музика.
Камерно-вокальна творчість. Крім великої кількості пісень та романсів у творчості Лисенка на слова Шевченка окремо існують романси та ансамблі як українських, так і європейських поетів. За художньою виразністю і поетичною стилістикою солоспіви можна умовно поділити на дві групи – це твори українських поетів Франка, Лесі Українки, Олеся, а також європейських поетів, таких як Гейне, Шекспіра, Міцкевича та ін. Найвизначніші на тексти українських поетів – це такі як “Безмежнеє поле”, “Оце тая стежечка”, “Розвійтеся з вітром”, “Не забудь юних днів” Франка, “В грудях вогонь” на слова Старицького, на слова Лесі України, що були перекладом з поезії Гейне, слід виділити “Коли настав чудовий май”, “У мене був коханий рідний край”.
Основні мотиви романсів на українські тексти – це переважно ніжна, світла, печальна лірика – сум нерозділеного кохання, а також лірика з соціальним відтінком. Особливо слід відзначити популярність романсу “Безмежнеє поле”. В цьому романсі музикою передається схвильований, бентежний настрій, образ безкрайнього засніженого степу, що підкреслює почуття самотності і глибокої туги. В перекладі романсів Гейне також в простій формі малює пробудження природи, весни “Коли настав чудовий май” або інтимну лірику “Біль розлуки”, “У мене був коханий рідний край”.
В музиці романсів і солоспівів важливе місце надавалось фортепіанному супроводу. Це переважно дуже розвинуті самостійні не дублюючі супроводи, вони нагадують окремі фортепіанні п’єси. Використовує насичену поліфонію, різні види імітацій, багатство регістрових барв, часту зміну фактури.
В романсах “Баркарола” і “Пливе човен” за допомогою фортепіанного супроводу Лисенко змальовує відчуття хвилювання хвиль та яскравого пейзажного вигляду української природи.
Всі романси Лисенка написані з урахуванням існуючих українських традицій, а також вони увібрали в себе досвід європейського рівня. Поєднання глибокої змістовності і високої художності забезпечують цим творам всесвітнє визнання. Романси Лисенка виконуються співаками різного рівня, як аматорами, так і високими професіоналами. Ця сторона творчості відкриває нову епоху формування національної камерної музики.
Дитячі опери. Це була перша спроба в історії української музичної культури використання народної пісні для театралізованого дитячого сприймання. Всі три опери – “Коза-Дереза”, “Пан Коцький”, “Зима і весна” є художніми інсценізаціями народних казок.
Вся музика дитячих опер побудована на народнопісенному матеріалі. Для характеристики персонажів та розвитку дії композитор майстерно добирає виразні, легкі для запам’ятовування народні мелодії. Так, для характеристики Лисиці використовується народна пісня “Ой, джигуне-джигуне”, танцювальними мелодіями наділений образ Зайчика, широкими розспівними мелодіями характеризується образ Ведмедя.
Головні персонажі опери “Коза–дереза” – це Лисиця, Коза, Зайчик, Ведмідь, Рак – виписані різноманітними фактурами, які відповідають характеру персонажа. В опері “Пан Коцький” Лисенко ускладнює музичний матеріал, тут використовуються складні арії, мають місце дуети, хорові твори, фрагменти.
Найбільш складною за засобами музичної виразності є дитяча опера “Зима і весна”. Тут передбачена участь дорослих виконавців, так як в опері є фрагменти написані для тенора, баритона, баса. Якщо попередні опери нагадують музику до драматичних спектаклів, то ця відповідає всім вимогам жанру: тут розгорнута увертюра, багато хорів та інструментальних уривків. Весь музичний матеріал є творчою переробкою народнопісенних жанрів та народних танців. Відповідно до змісту опери Лисенко звертається до календарно-обрядових міфів і легенд. Головна ідея опери – це перемога світла над пітьмою, торжество пробудження молодих сил. Цю ідею Лисенко здійснює за допомогою веснянки “А вже весна”, яка є фіналом опери.
Дитячі опери Лисенка є першими творами такого жанру в українській музиці. Вони й на сьогодні залишаються класичними взірцями для художнього музично-сценічного мислення дитячої музики. Цими творами Лисенко дає нам підказку, як будувати музично-естетичні напрями, звертаючись до пісенно-казкового та фольклорного матеріалу.
Фортепіанна творчість. Фортепіанна музика становить окрему галузь в творчості Лисенка. Над створенням фортепіанного і концертного репертуару він працював упродовж всього свого життя, оскільки сам з дитинства оволодів від мами навичками фортепіанної гри і незалежно від того, що Лисенко в юнацькі роки не був професійним музикантом, він постійно удосконалював свою виконавську майстерність як піаніст.
Коли Лисенко поступив у Лейпцігську консерваторію (1867р.), він навчався там на фортепіанному відділі і за 2 роки оволодів переважною кількістю основних творів європейських класиків. В першу чергу це були твори Ліста, Шопена, Чайковського. Вплив цих композиторів і відчувається в фортепіанній творчості Лисенка. Сам Лисенко був неодноразовим переможцем конкурсів імені Шопена.
Загалом у Лисенка написано біля 60 фортепіанних творів. Найвизначніші з них: 2 рапсодії, фортепіанна соната ля мінор, героїчне скерцо, сюїта соль мінор на теми українських народних пісень, 2 полонези, вальси, гавоти, мазурки, ліричні мініатюри (ноктюрн, баркароли, елегія, пісня без слів та ін.). Як видно з цього переліку – це твори різних жанрів та різних форм. При цьому найбільші твори відображають життя і побут українського народу. На це вказує тематизм та інтонації народнопісенних та танцювальних жанрів. Як відомо, Лисенко тяжів у своїй творчості до епосу і тут він знайшов жанр, в якому використав мелодії дум і балад. Це його 2 фортепіанні рапсодії, епічний фрагмент, рондо, героїчне скерцо. В його рапсодіях, зокрема, в другій, яка називається “Думка-шумка”, Лисенко в 1 ч. використовує мелодії кобзарських дум. Цього він досягає завдяки вільного викладу монументальної теми, яка написана на основі кобзарських ладів, з 2-им низьким і 4-им підвищеним ступенем. В цій рапсодії Лисенко також використовує багато імітаційних епізодів, а також елементів народно-підголоскової поліфонії, яка характерна для української пісенності. В обох рапсодіях Лисенко використовує характерний принцип контрастності, який часто зустрічається в українській вокальній і інструментальній танцювальній музиці. Тому в рапсодіях 1 ч. – повільна, а 2 ч. – швидка. Для 2 ч. Лисенко використовує інтонації танцювальних пісень Карпатського регіону – “Шумка”. За допомогою цієї теми Лисенко надає характерного колориту жанру рапсодії, тобто прискорюючи твір до фіналу.
Своєрідними хрестоматійними творами для виховання підростаючого покоління є його мініатюри, в яких він завдяки високій художності, змістовності зображає сторінки людських переживань, різні настрої, філософський розвиток. Це так витончені мініатюри, як баркарола, елегія, листок з альбому, ноктюрн, сумний спів та інші. Всі вони близькі за характером фортепіанній творчості Шопена, Чайковського, Мендельсона, Ліста. Але в цих творах Лисенко зберігає свій основний принцип – показ великого розмаїття народнопісенних інтонацій.
Створюючи фортепіанні твори різні за жанром і формою Лисенко переслідував кілька ідей, в першу чергу, це виведення української фортепіанної музики на європейський рівень. На це вказує його сонати, рапсодії інші твори великої форми, а фортепіанні мініатюри писались для того, щоб у навчальних закладах звучали національні твори у виконанні європейських інструментів. Більшість фортепіанних творів Лисенка вимагають від виконавця художньої зрілості та розвинутого піаністичного апарату.
Фортепіанна творчість Лисенка започаткувала в історії української музики нову раніше невідому українську фортепіанну школу, за допомогою якої Лисенко мріяв виховувати нове покоління національних композиторів, яка за лисенківським принципом мала спиратись на народнопісенну творчість.
6. Фольклорні обробки та наукові фольклорні праці М. Лисенка. Фольклорне середовище відіграло вирішальну важливу роль у формуванні Лисенка як композитора і громадянина. Виростаючи в селі на Полтавщині Лисенко з дитячих років спостерігав за народними святами, гуляннями, народним весіллям. Народна пісня оволоділа творчою фантазією Лисенка настільки, що уже з 13-річного віку він сам збирав і записував народні пісні.
Фольклористична спадщина Лисенка без винятку наповнює всі його твори. Важливою ознакою народного фольклоризму Лисенка є звернення до найголовніших народних джерел: головним лейтмотивом більшості сюжетних творів є героїко-патріотична, історична тема – епос.
В спадщині Лисенка є багато фольклорних творів, які він уклав у різноманітні збірки. Всього в Лисенка було 7 випусків народних пісень по 40 у кожному, які він уклав для голосу з фортепіано, 130 обробок для хору, а також 5 випусків обрядових пісень. Найважливіші – це календарні пісні: колядки, щедрівки, весняні ігри. Також Лисенко підготував збірку народних ігор та дитячих пісень під назвою „Молодощі”. Лише в кінці свого життя Лисенко приходить до висновку, що народну пісню слід подавати без супроводу, тому що через супровід губиться сама краса мотиву народу.
В 1908 році видає збірку народних пісень у хоровому викладі для учнів молодшого і середнього віку загальноосвітніх шкіл. Ця збірка є методичним посібником для вчителя-музиканта. В ній кожна пісня обрядова або дитячо-ігрова подається із описом гри, хороводних дій та інших пояснень. З початку збірки – ігри-пісні та календарні пісні – одноголосні („Вербовая дощечка”, „Подоляночка”, „Просо”), а поступово пісні подаються в багатоголосному викладі. Закінчується збірка історичними піснями та короткими відомостями про них.
В загальному народні пісні в супроводі фортепіано відіграли на той час важливу роль для ознайомлення музичного світу з багатством народної пісенної культури українського народу, які мали виконуватись співаками-професіоналами з фортепіанним супроводом.
Лисенко вважається основоположником української народної фольклористики. Вже перший свій науковий трактат Лисенко почав під час навчання в Лейпцігській консерваторії. Майже все своє життя спілкувався з кобзарем Остапом Вересаєм, внаслідок чого пише працю, яка характеризує кобзарський репертуар, виконавські можливості кобзи і бандури, це „Характеристика музичних особливостей кобзарських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм”. Це перша солідна праця, якою відкривається наукове музикознавство. В цій праці Лисенко дає обґрунтування побудови українських народних пісень, методики їх обробок, визначає елементи взаємовпливу інших європейських культур. В роботі Лисенко детально описує і аналізує весь виконавський репертуар кобзаря Вересая, з яким він спілкується з 1870 року. Структура роботи:
Друга важлива праця Лисенка „Народні музичні інструменти на Україні”. В цій роботі Лисенко зупиняється на характеристиці етноінструментів, які вживались в українському музичному побуті як в сольному так і в ансамблевому виконанні.
В 1-му розділі Лисенко дає перелік і опис інструментів, які використовуються без супроводу у співі. Це кобза, бандура, ліра, торбан, гуслі, а також розглядаються інструменти до танців – цимбали, бубон, сопілка. В 2-му розділі повністю присвячується дослідженню кобзи та бандури. 3-ій розділ - „Торбан” Лисенко подає його як досконалий професійний акомпануючий інструмент, який використовується для супроводу пісень, називає „панською гітарою”. У 4-му розділі йдеться про ліру. Опис і характеристика інструменту, звідки походить назва, також є кілька музичних прикладів із супроводом ліри. 5 розділ – „Гуслі”. На Україні – гусла, що походить від назви густи, грати, гудіти. 6 розділ – „Цимбали”. Цимбали – це еволюційний інструмент, який пішов від гуслів і вживався в Західній та Карпатські Україні. Роботу вперше було опубліковано у Львівському журналі „Зоря” у 1894 році.
Своїми роботами Лисенко поклав початок розвитку української наукової думки та історичного музикознавства.